Класифікація трансивера
Залежно від керування мережею її можна розділити на мережеві-керовані волоконно-оптичні трансивери та некеровані волоконно-оптичні трансивери-.
З розвитком мережі в напрямку експлуатації та управління більшість операторів сподіваються, що всіма пристроями в їх мережі можна керувати дистанційно. У цьому напрямку поступово розвиваються оптоволоконні приймачі, такі як комутатори та маршрутизатори. Системи управління мережею більшості виробників розроблені на основі мережевого протоколу SNMP і підтримують різні методи керування, включаючи Web, Telnet і CLI. Зміст управління переважно включає налаштування режиму роботи оптичного трансивера, моніторинг типу модуля, робочого стану, температури корпусу, стану живлення, вихідної напруги та вихідної оптичної потужності оптичного трансивера. Оскільки оператори вимагають все більше обладнання для управління мережею, вважається, що управління мережею оптоволоконних трансиверів стане більш практичним та розумним.
Оптоволоконні трансивери порушують обмеження 100-метрів для кабелів Ethernet під час передачі даних. Покладаючись на високопродуктивні мікросхеми комутації- та великої{3}}ємності кеш-пам’яті, вони дійсно досягають неблокуючої передачі та продуктивності комутації, а також забезпечують збалансований трафік, ізоляцію та конфлікти. Виявлення помилок та інші функції забезпечують високу безпеку та стабільність під час передачі даних. Таким чином, волоконно-оптичні трансивери ще довгий час залишатимуться невід'ємною частиною реального будівництва мережі. У майбутньому волоконно-оптичні трансивери продовжуватимуть розвиватися у напрямку високого інтелекту, високої стабільності, управління мережею та низької вартості.






